Ua

«Це тато?» — запитав Іванко, і я стисла край столика так, що побіліли кісточки: у купе стояв Богдан.

Станція «Бровари-Пасажирська» давно вже жила своїм напівзабутим життям. Дві електрички на день, та й

Повертатися я мала в суботу. Але дощі в горах зарядили такі, що третій день сиділи в готельному номері

Сміх обірвався першим. Потім — розмови. За лічені секунди вся мармурова зала «Гірського Едему» затихла

— Олено, твій Андрій зараз з будинку техніку тягає. І дівка з ним якась — на голові фіолетове, спідниця

— Остапе, дай ключі від свого будинку в Брюховичах. Мама з тіткою Зіною поїдуть туди на вихідні, провітрять

— Повернули. Утретє. Жінка у синьому медичному халаті важко зітхнула, зазираючи в переноску.

Після похорону я повернулася додому близько другої дня. Чорна сукня липла до тіла, волосся пахло ліліями

Бенкетний зал ресторану «Золотий дракон» завмер. Так різко, що чути було, як за вікнами шурхотить осінній дощ.

Цей аркуш я досі пам’ятаю на дотик. Клітинка, вирваний із блокнота, почерк — великі друковані літери